Alice Cooper, Brutal Planet (LP)

Після комерційного успіху альбомів кінця 80-х - початку 90-х "Trash" та "Hey Stoopid" Alice Cooper рухався до запису чогось ближчого до власного нутра. Наступний альбом ("The Last Temptation") був чимось середнім. Він мав бути гострішим, але лейбл Epic мав свої вимоги, і він також мав бути більш хітовим. Лише наступний альбом, "Brutal Planet", записаний для більш незалежного лейблу, дозволив співакові розправити крила. Результатом став надважкий альбом. З точки зору калібру звучання, це, безумовно, найбільш приголомшлива річ у дискографії Еліса Купера. Справа не лише в самій музиці, яка переповнена потужними, що межують з незграбними рифами, а й у текстах. Споживацтво, війна, забобони, ненависть і відчуження - теми, що наповнюють тематику альбому, у простій і безпосередній, але дуже виразній формі. "Brutal Planet", "Wicked Young Man", повільна "Eat Some More", квазі-баладна "Pick Up The Bones", сучасно аранжована "Gimmie" або мега-швидка "Sanctuary" - це дійсно чудові номери з цікавими мелодіями та сенсаційним виконанням. Альбом рівний, послідовний і звучить надзвичайно автентично. І хоча є два збої в загальній картині (цукеркова "Take It Like A Woman" навіть не пасує до згладжених треків "Trash", а "It's The Little Things" жахливо незграбна навіть для змісту "Brutal Planet", причому ведеться без порядку і композиції і, здається, без жодної ідеї), вони не впливають на загальну картину, яка є більш ніж чудовою. Ви можете відчути енергію, ентузіазм і безпосередність, що випромінює альбом. Радість і розкутість від створення того, що є найбільш близьким до творчості музиканта, справили невимовний вплив на чудовий зміст "Brutal Plant". Майстер рок-жахів все ще має кредит довіри серед своїх шанувальників і позицію, яка (я вважаю) створює враження, що Елісу Куперу не потрібно прагнути до вражаючого успіху. Все, що йому потрібно зробити, це знайти час у вільні хвилини між грою в гольф, щоб потрапити в студію і записати щось круте.