The Weeknd - Dawn FM (2 LP)

Ми почнемо трохи інакше... Почнемо не з музично-мистецьких міркувань. "Dawn FM" для мене є підтвердженням того, в який час ми живемо. Все має бути зараз, вже, немає більше анонсів, немає більше новин "на рік вперед". Я сам пам'ятаю, як колись читав новини на кшталт "Metallica йде в студію. Новий альбом у 3019 або 4018 році!" і я, затамувавши подих, чекав наступної новини про ніщо. А тепер у понеділок ми дізнаємося, що альбом закінчено і його можна буде послухати вже у п'ятницю. Ну, і чудово... Так сталося і з останньою роботою The Weeknd. Я не приховував, що у мене були проблеми з його творчістю з часів "BBTM". Десь темрява втекла від мене, десь зникли емоції. Я не кажу, що "Starboy" - поганий альбом, нічого подібного. Він дуже добре спродюсований, дуже добре звучить, але я знав, що після успіху таких номерів, як "I Feel It Coming" і заголовний трек "Starboy", The Weeknd піде в ретро-напрямку, а саме в напрямку 80-х. Я люблю r'n'b, я люблю поп 80-х, синтезаторну поп-музику в цілому, і я вважаю Абеля чудовим співаком, тому я чекав.... Те, що я отримав під час цього очікування, було чимось схожим на повернення до того Weeknd з "Trilogy", до того "смутку", за яким я "скучив". "My Dear Melancholy" став для мене тим, чим вже багато років займається вищезгаданий гурт на М - начебто все добре, але "душа" кудись втекла.... Повний альбом "After Hours" теж не викликав у мене захоплення, я не розумів захоплення рецензентів, що це його найкращий альбом, і, власне, до цього дня не розумію..... Проте я розумію бажання розвиватися і бажання підкорювати продажі і чарти ще більше, оскільки це працювало з попереднім альбомом. У нас вийшов альбом, який за атмосферою підійшов би і до серії Stranger Things, і до Джексона. Це було весело, трохи схоже на те, чого я очікував, але не те, чого я хотів. Тож від нового альбому я нічого не очікував, і до новини про його вихід та гостей (о, мамо! Джим Керрі на музичному альбомі, а він же актор!) поставився дуже легковажно. У день виходу альбому, прослухавши його, я був дуже здивований. Здавалося б, ми маємо продовження "After Hours", але воно цікавіше, воно більш атмосферне, принаймні для мене. Я не беру до уваги чудову ідею, що цей альбом схожий на радіо-шоу (?), в якому вищезгаданий Джим є ведучим, але також ці 80-ті не такі вимушені, вони влучні і саме такі, як мені подобаються. Мушу зізнатися, що перші 2-3 пісні я відчував себе Девідом Хассельхоффом у серіалі "Темний лицар". "Take My Breath" або "Sacrifice" - абсолютні шедеври, які заводять з перших звуків, ідеальним доповненням до яких був би "розмовляючий" автомобіль. Втім, не лише синтезатором живе новий Weeknd..... Після вступу та "історії" Квінсі Джонса слідує номер, якому не позаздрив би Майкл періоду "Off The Wall", настільки ідеально він викладений..... "Out of Time", мабуть, мій найулюбленіший номер з усієї збірки, хоча, можливо, "Best Friends"? Ні, скажімо так, вібрація Джексона і диско 70-х перемогла. У мене є улюблені моменти, але чи є й такі, яких я намагаюся уникати? Так, але це трохи складно зробити, тому що все залежить від гостей. Серйозно, обидва "Here We Go... Again" могли б обійтися без участі Тайлера, так само як і "I Heard You're Married" без Ліла Вейна. Абель сам створює мега-вібрацію в цих номерах і цих своїх інтермедіях, тут я особливо наголошую на невиразному автотюнінговому "репі" Ліл Вейна. Ну, але... Це його альбом, його товариші, і як він захотів, так і вийшло. У мене також склалося враження, що Weeknd створює нову "трилогію" просто на наших очах, і ось-ось ми отримаємо чергову главу його екскурсій у 80-ті. Скажу більше, завдяки "Dawn FM" я навіть більше ціную "After Hours", але все ж "другий розділ" цієї книги мені подобається набагато більше, і я вже з нетерпінням чекаю на нього, і раджу вам ознайомитися з цим релізом, бо він дійсно того вартий.