David Gilmour – Luck And Strange (LP)

П'ятий студійний альбом Девіда Гілмора «Luck and Strange» став його найособистішим і, можливо, найбільш меланхолійним висловлюванням за всю сольну кар'єру. Робота над платівкою велася протягом п'яти років, а відправною точкою послужив період пандемії, коли Гілмор разом з родиною проводив домашні прямі ефіри. Ця камерність і сімейна згуртованість перекочували і в студійний запис. На відміну від попередніх робіт, тут Гілмор навмисно відмовився від звичного пафосу стадіонного року на користь інтимності і деякої вогкості звучання, що стало можливим завдяки співпраці з молодим продюсером Чарлі Ендрю. Ендрю, який раніше не працював з класиками року, привніс у проект свіжий погляд, змушуючи Гілмора виходити за рамки звичних гітарних кліше.

Центральною темою альбому є усвідомлення смертності і часу, що спливає. Тексти, традиційно написані дружиною музиканта Поллі Семсон, позбавлені абстрактних метафор — вони говорять про старість, переоцінку минулого і неминучість фіналу. Музично платівка відчувається як діалог між різними епохами. У заголовній пісні «Luck and Strange» звучить орган Річарда Райта, записаний під час джему в сараї Гілмора ще в 2007 році. Це не просто використання архівного матеріалу, а спроба відновити духовний зв'язок з покійним другом, що надає композиції особливої історичної глибини.

Важливою складовою альбому стала участь дітей Гілмора. Дочка Романі не тільки виконала партію арфи, але й сольно заспівала в пісні «Between Two Points» — кавер-версії треку групи The Montgolfier Brothers. Її чистий, трохи відсторонений вокал створює різкий, але гармонійний контраст з хрипким, мудрим голосом батька. Гілмор тут частіше виступає в ролі чуйного акомпаніатора, ніж фронтмена, хоча його фірмові гітарні соло, як і раніше, залишаються емоційною кульмінацією кожної композиції. У цих пасажах немає прагнення вразити технікою; вони звучать як вивірені, лаконічні фрази в тривалій розмові.

У музичному плані альбом еклектичний: тут сусідять блюзові структури, оркестрові аранжування і легкий наліт арт-року. Однак все це об'єднано загальним настроєм «золотої години» — того короткого проміжку перед заходом сонця, коли світло стає найбільш теплим і пронизливим. «Luck and Strange» не намагається змагатися зі спадщиною Pink Floyd або минулими успіхами Гілмора. Це спокійна, чесна робота людини, яка змирилася зі своїм минулим і знайшла гармонію в сьогоденні.