Portishead - Dummy (LP)

Дебютний альбом Portishead, безсумнівно, є одним з найвідоміших релізів 1990-х, а також тим, що найбільше сформував образ того десятиліття серед слухачів. Найбільший внесок Dummy у музику - це, мабуть, популяризація тріп-хопу, адже сам стиль був винайдений на три роки раніше групою Massive Attack. Однак тріо у складі Бет Гіббонс, Джеффа Барроу та Едріана Атлі розробило власний, досить самобутній і дуже послідовний стиль у межах цієї естетики.

Елементи, взяті з хіп-хопу - масивні, монотонні перкусійні петлі, скретчі та семпли - поєднуються тут з більшою мелодійністю, повільним, величним темпом і тонкою, хоч і трохи похмурою, нічною атмосферою, натхненною саундтреками до фільмів-нуар. Разом це створює гіпнотичний ефект, який, втім, мабуть, не був би таким виразним без співу Гіббонс. Саме її партії створюють тут потрібний настрій і фокусують увагу, іноді за рахунок інструментального шару. Вокальний тембр Бет трохи нагадує мені Бйорк, але вона співає у більш приглушеній, хоча й емоційній манері. Вона, до речі, є універсальною вокалісткою, яка проявила себе і в класичному репертуарі, виконуючи Симфонію № 3 Гурецького з Кшиштофом Пендерецьким та Симфонічним оркестром Національного польського радіо. Portishead свого часу на концерті "Roseland NYC Live" також співпрацювали з оркестром, і це одне з найуспішніших починань такого роду. 

Наведений вище опис можна було б застосувати до кожного з десяти треків, але одноманітності заважають різні нюанси. Десь звучання збагачується гамондами (наприклад, "Wandering Star", "Numb"), десь з'являються струнні ("Roads") або більш жорстка гітара (наприклад, "Glory Box"). У першій на альбомі "Mysterons" таким доповненням є ретро-футуристичні звуки теремінів, що допомагають створити захоплюючу атмосферу. З іншого боку, "Pedestal" має дуже атмосферне, джазове, хоч і скретч-скриптоване соло труби і басову партію в стилі музики Анджело Бадалементі до фільмів Девіда Лінча. Сюди також дуже добре вписалася б робота Portishead. А іноді фінальний ефект найбільше завдячує семплам, як у "Strangers", де у досить похмурий трек цікаво вплетені фрагменти життєрадісної "Elegant People" Weather Report. Трохи більше світла, принаймні музично, вносить і чарівна пісня "It's a Fire", хоча і не на кожному релізі, і це може бути не випадковістю.
З музичного мейнстріму 1990-х це, безумовно, один з найуспішніших альбомів, особливо з точки зору майстерно і дуже послідовно створеної атмосфери, а також з точки зору виразних композицій або виконання, особливо вокалу. На момент виходу "Dummy" міг здатися дуже сучасним альбомом, хоча насправді тут багато ретро-елементів. З сьогоднішньої точки зору, дебютник Portishead насправді є пережитком кінця 20-го століття - принаймні, ті елементи, взяті з класичного хіп-хопу, сьогодні звучать архаїчно - але це не дуже турбує під час прослуховування такого хорошого матеріалу.